Problems  with the Cyrillic fonts?

Change your Document Encoding to Win-1251 

---

ІНТЕРВ'Ю З ГОСТЕМ —МИСТЦЕМ

До Великої Британії з України завітав мистець, енергійний, дійовий чоловік, який має на меті якнайширше залучання українців на поселеннях до культурного надбання України у найрізноманітніших галузях: музика і театр, хореографія і кіно, народний спів і. . . багато чого іншого. Отож, сьогодні Олександер Спаринський, композитор і музикознавець з Києва, музичний журналіст і прод'юсер у редакції “Української Думки“ в Лондоні відповідає на запитання працівника в редакції.

— Спаринський: — Нарешті виникла можливість, якби то сказати, цілком самостійного творчого контакту із земляками. Нарешті, ми створили в Україні автономні, тобто, підкреслю, самостійні творчі сполуки, отож я, як композитор, тобто людина, яка за фахом працювала з багатьма тими творчими гуртами, отримав певні повноваження щодо залучення наших, українських колективів до гастролей, концертів по будь-яким теренам світу. А нині існує, я сказав би, підвищений попит серед земляків до майже усіх боків життя на батьківщині, тим більше — життя культурного. Я вже стрічався з українцями тут і, щонайперше —люди питають — що там, як і чому. . . Отож, своє найперше завдання я бачу саме в цім; додам, що крім розмов, маю і конкретний матеріял — авдіо, відео, пресу, нотні збірки. . .

— Це все Ваші роботи?

— Здебільшого так. Але деякі колективи виконують народну музику, танцюють під оригінальні фолкльорні п'єси. Рок-групи — ви це певно, знаєте, виконують суто авторський репертуар, також барди — особлива галузь музичення. Тож бо, я не хотів би так щільно акцентуватись на своїй особистості. Адже я — лише частина загальної української культури.

— Як Ви розпочинали, як мистець?

— Важко. Почну з того, що за свій творчий принцип я з самого початку прийняв цілковиту незалежність, тобто, працю, не спрямовувану ніякими директивами, чи то, вказівками ”зверху“. На мій погляд, залучення мистця до якоїсь структури системи — це його найперша і головна поразка з самого початку. Зрештою, час все розставив по своїх місцях: сьогодні розумні люди намагаються відсікатись од усіляких Союзів, угрупувань, тощо, бо вони — їх, мистців, зробили професійними ремісниками, спотвореними соціяльною кон'юнктурщиною.

За роки ”соцреалізму“ ми позбулись багатьох значних культурних джерел, зараз ми намагаємось їх відновити. Дивіться, справа доходить до того, що в столиці України важко знайти, скажімо, для радіоефіру чи естради суто національний музичний твір чи пісню! Тепер ”керувальники“ (я не розумію взагалі, як це можна “керувати” культурою!) починають знову директивами вимушувати створювати щось на рідній мові! Дивно? Але ж ця річ має бути притаманна самому мистцеві з першого його кроку по землі!

— Як же Ви отримували платню, гроші на життя?

— Лише завдяки власній спроможності, а ще тому, що геть знищити творче ”інакодумство“ не в змозі ніяка система. Були і в нас прогресивно-мислячі люди, не споганені кон'юктурщиною, які робили мені замовлення, залучали до праці, до журналістики, літературної діяльності, до театрів, узагалі, — до можливості творчо працювати. Найабсурдніше ж те, що ті люди працювали саме в Системі, наприклад, у державних установах. Розумієте, про що йдеться: вся справа в людях, у їхньому ставленні до чогось, у їхній власній гідності!

— Які Ваші творчі надбання за той час, і, власне, за який?

— Дванадцятий рік я працюю. За той час написано музику до майже двадцяти спектаклів, десяти фільмів. Більше двохсот інструментальних творів до радіо і ТБ; зараз скінчив рок-оперу, дитячий мюзікл, до речі, сподіваюсь знайти можливість для їхньої спільної постановки тут, у Великій Британії. Маю кільканадцять пісень, але, зрештою, я все-таки, композитор-інструменталіст. Нині моя галузь — то електронна музика. . .

— А статті, публікації у пресі?

— Вони стосуються культурного життя. Це публікації практично в усіх українських газетах і журналах, маю кілька публікацій і у книжках.

— Скільки Вам років?

— Тридцять шість.

— Дружина, діти?

— Поки, ні. . .

— Й не були одруженим? Ото так!

— Не був. Пробачте, але найголовнішим для себе вважав спочатку ствердження власної творчої спроможності, тепер же. . .

— Тепер до Вашого вибору — всі жінки Великої Британії!

— Чому тільки Британії? Беріть ширше — всього світу! То, звісно, жарт.. .

— Чому ж? Ви, напевне, набули досвіду, проводивши минулого року конкурс ”Міс Київ-89”?

— Ну, то, зрештою було, як гоббі — режисера, постановка. . .

— Добряче у Вас гоббі! І які ж шляхи привели Вас до українців у Вел. Британії?

— Створені у нас осередки потребували репрезентації. Отож, на власний ризик я вирішив не купувати всілякі там ”тряпки“ — одяг і т.ін. чи відео — але почати, так би мовити, продовження нашої справи за кордоном. На мій погляд, українська культура має всі можливості бути однією із складових всесвітньої, великої культури усього людства. Пробачте, якщо дещо пишномовне, але так воно й е.

— Українцям, певно, буде цікаво стрітися з Вами тут?

— Зрозуміло, і тому знайомство із д-ром Любомиром Мазуром, головою СУБ, вважаю, буде всій нашій справі на велику користь. Один з наших лідерів, Микола Пересунько, перебуваючи тут минулого року, познайомився з кількома українцями, отож, передав їхні адреси мені. До речі, Пересунько — це директор нашого, Київського Центру Культури, чиї колективи я репрезентуватиму — а це, провідні колективи України.

— Це єдиний неформальний художній центр?

— Ні. Національний театр ”Дзвін“ під головуванням Костянтина Лінартовича — теж творчий гурток, що об'єднав і суто театр, і народних музик і нашого барда Микиту Джигурду. Це й "Український Відео-Центр“ — творчо-виробниче об'єднання, що має вже кілька фільмів, - і театр пантоміми і кловнади ”Мімкрічі“, який, до речі, наприкінці березня, уперше в історії виступатиме тут, у Британії, у Богнор-Ріджес на всесвітньому кловнському з'їзді. . .

— Отож, чималі творчі сили?

— Так! Ми повинні надати можливість українцям ознайомитись якнайширше із культурним життям України. Це одна з найважливіших реалій перебудови, наше найголовніше завдання. Тому я з радістю запросив українців Британії на творчі зустрічі, які відбувалися тут, і в терені.

— Коли це буде?

— Першого квітня у СУБівському домі о 17.00 годині в Лондоні, а 7-8 у Брадфорді і Манчестері.

— Наприкінці розмови: Ваше творче кредо?

— Не бійся досконалості, тобі не досягти її ніколи!

— То Ви песиміст чи оптиміст?

— То — з якого боку бачити. . . Ті слова, до речі, сказані Сальватором Далі!. . .

— Ваші побажання землякам?

— Відповім рядками моєї пісні:

- Хліб та сіль — хай Вам радість буде,
  Хліб та сіль — наш уклін Вам, люди,
  Хліб та сіль — Вам на щастя і добро! -

— Тож, до нових зустрічей?

— Обов'язково!

Если выдумаете, что речь пойдет об известном кинофильме, то глубоко ошибаетесь. Потому что в нашем случае большая семья - это украинцы, разбросанные по самым отдаленным уголкам планеты или живущие совсем близко от исторической родины. А если еще точнее - мы поговорим о новом музыкальном проекте фирмы “Росток-рекорде”.

Концерт будет иметь название “На землі ми — велика родина”. Та самая большая семья, о которой я говорила в начале. Имеются в виду, конечно же, украинцы, разбросанные волею судеб по планете. В названии отражена основная концепция праздничного действа — единение духовное, осознание себя частью древнего народа со славной историей и самобытной культурой. Александр Спаринский заметил, что концерт и диск подгоняются и к намеченному на конец августа Конгрессу украинцев. То есть праздник Независимости — событие, несколько отдающее официозом, превращается в день не столько государства, сколько народа. Художник Леонид Гук емко и лаконично воплотил эту концепцию в оформлении концертной площадки. Его видение Украины — в центре семья (муж, жена и ребенок), и уже на ней, или, если быть точным, на таком духовном фундаменте стоит наше государство, наш народ, наивыдающиеся представители которого также изображены на стенде. Такой же будет и обложка компакт-диска.

Сам концерт представляет собой оригинальное воплощение идеи о музыкальной театрализации украинской истории. Это набор эпизодов, каждый из которых есть кусочек нашей истории, .застывшей в музыке. Будут звучать и народный фольклор, особенно в “эпоху” запорожских казаков, которая продлится приблизительно полчаса. Будет и милая сердцам многих, кто придет на площадь просто отдохнуть и повеселиться, “попса”. Но — песни подобраны с таким расчетом, чтобы чувствовался идейный “стержень”. Так что карнавал у Золотых ворот будет прогулкой с пользой и не без морали.

Глупо,конечно,говорить о патриотизме в преддверии национального праздника. Да и надоели эти разговоры за годы застоя и перестройки. Александр Спаринский вспоминает Запад -           там тоже не кричат о любви к родине на каждом углу. Но национальная музыка развивается и уж, конечно, во многих домах есть записи государственного гимна. Украина пока что таких дисков не имеет, вернее, не имела. Этот —попытка еще и показать, что украинская музыка живет, композиторы не плачутся, а действительно работают. Конечно, можно обвинить создателей диска в наследовании загранице. Ну и что в этом плохого? Тем более, что прямого наследования не получится. Если там гимны со словами, то на укранском диске - в инстументальном варианте, потому что Верховная Рада не утвердила слова.

Идея создания подобного диска возникла год назад. Но не было денег. Фирма "Росток-рекордз", которая появилась недавно и динственная в Украине производит компакт-диски, заинтересовалась проектом. И скоро первая партия поступит в продажу.

Когда я говорила, что диск лишь выжимка концерта,               я немного слукавила. В семьдесят четыре минуты не уместить все песни праздничного действа. Поэтому отбирались       самое-самое. Интересно, что помимо музыкальных номеров присутствуют и драматические включения. Парадоксально, но Александр Спаринский осмелился соединить несоединимое — современные популярные мотивы и старинную церковную музыку, народные песни с поэтическими монологами. То есть собрал он на диске все то, что дорого душе каждого украинца, славное прошлое и динамичное настоящее. А будущее? Первой песней-гимном констатируется факт, что Украина “ще не вмерла”. А последняя — авторская трактовка Спаринским произведения “Многая лета” (возможно, это и есть то самое будущее) — своеобразное пожелание долгой жизни и народу, и государству.

Компакт-диск рассчитан на массовую аудиторию, но в коммерческом успехе Александр Спаринский не уверен. Конечно, многие участники Всеукраинсого конгресса (особенно представители диаспоры) захотят иметь дома частичку родины, пусть и музыкальную, а может быть, именно музыкальную. Там, за океаном, где с трудом выживают островки украинской культуры и где, хочешь не хочешь, а нужно говорить по-английски, будут звучать песни на родном языке.

Кстати, украинская музыка там представлена старыми и большей частью пиратскими записями: (исключение — фирма “Евшан”), так что проект Спаринского — своеобразная музыкальная визитка Украины. Будут желающие купить новинку “Росток-рекордса” и в Украине. Безусловно, все мы знаем, что за праздничным столом поются именно украинские народные песни, так что многим диск послужит пищей для души. Кроме того кто-то захочет оставить себе кусочек праздничного концерта на память. Так что покупатели будут. Конечно, многое решают деньги, так что данный проект можно рассматривать как пробный. И еще один штрих. Аудиокассеты с записями украинских песен в исполнении популярной певицы Кадышевой пользуются популярностью у покупателей. Так что вполне возможно, что новинка будет иметь успех, особенно если параллельно с дисками выпустить пробную партию аудиокассет. Однако Александр Спаринский видит в компакт-диске некий символ вечности, нетленности. Он верит — пройдет не одна сотня лет, попсовые хиты канут в лету, а истинная музыка, где отразилась душа народа, будет жить как выстояла она в нелегкие, а часто и трагические времена прошлые. Если, конечно, человечество в погоне за деньгами и комфортом не загубит окончательно планету и само не вымрет. Но это слишком мрачно.И концерт, и диск адресованы прежде всего участникам Конгресса. И будущим поколениям украинцев. Напоследок – о спронсорах. Им почетное место в конце, самое запоминающееся: Киевская городская государственная администрация, Главное управление культуры города Киева, а также "Росток-рекордс" и торговая марка "Арсенал".

Что ни говори, а не было бы прадника, если б не люди, понимающие важность и нужность подобных мероприятий. Согласитель, куда почетнее вложить деньги в культуру, чем выбросить их на ценности преходящие.