Problems  with the Cyrillic fonts?

Change your Document Encoding to Win-1251 

---

Свято, що відтепер завжди з вами.

Серед виконавців - Хор Духовної семінарії і камерний хор "Київ", Великий дитячий хор Телерадіокомпанії і хор "Либідь", Ніна Матвієнко і Василь Манолов, Ані Лорак і Віктор Шпортько, дитячі колективи, гурти "Веселі музики", "Козацькі забави" та багато, бігато інших. Найцікавіще, що весь цей досить різнорідний перелік виконавців, жанрів та стилів української музики автори поєднали у величезну (власне Дійство на Майдані триватиме 3 години) композицію, побудовану як музично-театралізований екскурс по сторінках української історії.

Проводить захід Київська держадміністрація спільно з Головним управлінням Культури міста і "Київконцертом". Генеральним Спонсором Свята виступила торгова марка "Арсенал".
За задумом постановників, назва "На Землі - Ми Велика Родина !" - це, данина Другому Всесвітньому Форуму Українців, що, як відомо, відбудеться в Києві тими ж днями (21 - 25 серпня), тож, приведе до столиці чимало гостей з діаспори: як східньої, так і західної, для котрих, безумовно, презентація першого в Україні компакт-диску подібної спрямованості, стане неабияким подарунком.

Показалося, що його музика дуже популярна не тільки в Україні, але й закордоном. Особливо його твори популярні серед молоді. Писав вокально-пісенну музику, інструментальні етюди, електронні мініятюри, написав великий цикл на тему українських лемківських пісень. Твори Олександра Спаринського у той час виконували молоді київські співаки Віктор Шпортько, Володимир Удовиченко, Віталій Білоножко, Людмила Антоненко, ансамблі “Синтез” і “Корчагінці”, тріо бандуристок та інші.

На цьому мої познання про Олександра Спаринського і закінчилися. З самим молодим композитором мені не вдалося зустрітися, але його твори декілька разів чув. Сподобалися мені його пісні чи ні? Буду відвертим. Мені, людині, вихованій на народній та клясичній музиці, твори Спаринського не зовсім зрозумілі. Але, як це кажуть мудрі люди, вік живи — вік вчись. І тепер, коли багато разів слухав рок музику, прислухався до неї, зрозумів, що і вона, якщо написано талановито, має право на існування. І вона може нести людям приємність і естетичне задоволення...

А час ішов. Пройшло чимало років. Україна стала незалежною. Доля закинула мене у далеку Австралію і трапилося так, що я знову почув це прізвище Спаринського і те, що він теж знаходиться в Австралії — на 6-му Здвизі та фестивалі українців в Аделаїді. Познайомилися ми хоч і не романтично, але у приємному місці. Трапилося це так.
2-го червня цього року біля Українського народнього дому в Аделаїді, де у той час було багато людей, раптово почув веселий сміх і виразну українську мову. В оточенні молодих хлопців і дівчат знаходився невідомий мені чоловік. Я відразу відчув у ньому незвичайну, цікаву людину, і коли він на якусь мить опинився один, я підійшов до нього і ми познайомилися. Це й був той самий композитор, котрого ніколи не бачив, але пісні якого чув ще тоді в Україні. А коли Спаринський довідався, що я теж з України і ми обидва закохані у мистецтво і воно є основою нашого життя, ми знайшли, що розуміємо один одного. Ось так і почалося наше незвичайне знайомство.

Наші зустрічі були і коротенькі, і довші, і носили приятельський характер. Спочатку в Аделаїді, а потім у Сіднеї, ми мандрували по різних куточках цих чудових австралійських міст. Нам подобалося бродити по побережжях, по вулицях, сидіти у охайних кафе за чашкою кави, і саме головне, мали приємні щирі бесіди. Як казав Григорій Сковорода: бесіда, коли один одного розумієш, є справжня скарбниця для людини.

Що я тепер можу сказати про цього талановитого чоловіка? Він сказав мені, що має на меті якнайширше пропагувати українське мистецтво у різних галузях: музика, театр хореографія, кіно і багато чого іншого! Олександер Спаринський не лише композитор, а й музикознавець, музичний журналіст і продюсер.

— Ми повинні надати можливість українцям цілого світу ознайомитись якнайширше з культурним життям України. Це одна із найважливіших реалій українського національного творення, наше найголовніше завдання — вважає Спаринський.

Зараз Олександер повернувся до Києва і продовжує своє творче життя, готує музику, слова, пісні до Свята Незалежности України 24-го серпня.

А я згадую, як він виконував в Аделаїдському Товн Голі “Многая літа”, за що велика заля, заповнена по вінця, нагородила його довгими оплесками. Потім я чув виступи Спаринського у Народному Домі в Сіднеї, де він виконував свої твори і розповідав про творчість, про стан мистецтва в Україні. Ті, що прийшли у той день слухати композитора, на мою думку, не були розчаровані. Зустріч пройшла дуже цікаво й тепло.

Тепер дуже коротенько хочу сказати про нього. Народився Олександер Спаринський у місті Луцьку. Коли йому було лише п'ять років, мати посадила маленького Сашка за піяніно і при цьому сказала: “Вперед!”. І та школа, яку йому дала мати, яка закінчила Львівську Консерваторію, де він сидів по п'ять-шість годин на день і вивчав клясичні твори, стала головним його вихованням у галузі музики.

Батько Олександра — письменник, який знає дев'ять мов. Велика, із багатьох тисяч книг, домашня бібліотека. І юний Сашко вивчає іноземні мови, а книжки, як сказав мені Сашко, він майже “їв”. Потім О. Спаринський навчався у музичній школі, а увечорі — в училищі. По закінченні музично-педагогічного факультету Київського педагогічного інституту він працював в “Укр-концерті” керівником ряду вокально-інструментальних ансамблів: “Кияни”, “Славутич”, “Це — ми” тощо, граючи на клавішних інструментах, гітарі, бас-гітарі, іноді заступаючи вокаліста. Дебют композитора-професіонала відбувся у 1979 році. Деякі із його творів мали широкий резонанс, як “Пам'ять, пам'ятай”, що лунала на відкритті меморіялу пам'яті в с. Корюківка на Чернігівщині, “Відважний слалом” на XIV зимових Олімпійських Іграх у Сараєво...

А сьогодні Спаринський — відомий у світі український композитор і музикознавець. У нього є дружина Тетяна, яка закінчила Інститут іноземних мов, і півторарічна донечка Анна. Живуть у Києві. Олександер та Тетяна розмовляють з донькою не тільки по-українськи, але й по-англійськи і по-німецьки. На думку Спаринського, якщо дитина буде знати іноземні мови, це для неї буде дуже важливо в майбутньому.

На моє питання, чому Олександер пише поп-музику, а не клясичну чи якусь іншу, він відповів: “У 60-ті і 70-ті роки писати чи навіть слухати поп-музику в Україні було гірше, ніж тримати у себе український тризуб. А рок-музика — це було зле, а за її розповсюдження була загроза арешту і тюрми”. І Олександер, не зважаючи на заборону, посвятив себе цій музиці. А тепер, коли пройшло багато років, життя показало, що він йшов вірним шляхом. І заслуга Спаринського перед своєю країною ще у тому, що він своєю творчістю піднімає авторитет України у всьому світі.

Коли ми гуляли біля Сіднейської Опери, я запитався у Олександра, яка у нього думка про отримання платні за мистецьку працю. Він мені відповів: “Я переконаний, що мистець ніколи нічого і нікому не повинен творити просто так даремно. Будь-яка праця повинна бути оплачена. Тільки тоді вона стане професійною, досконалою. Це є нормальний цивілізований підхід до плідної роботи. Людина має право отримувати за свою працю певну нагороду. Це потрібно для дальшого росту творчої людини”.

Але під час своїх концертів в Австралії він зробив виняток. Він не вимагав заробітку, а приїхав найголовніше, щоб показати українській діяспорі Австралії своє мистецтво.

Спаринський не тільки талановитий, але дуже працьовитий. За 17 років творчости він написав музику до багатьох спектаклів, десятків фільмів, більше трьохсот інструментальних творів для радіо і телебачення. Написав рок-оперу і багато інших творів.

“Не бійся досконалости, тобі не досягти її ніколи”. Це кредо Олександра Спаринського.