— Містере Мейсон, чи зустрічалися ви з радянськими музикантами, знаєте що-небудь про нашу рок-музику? -

— На жаль, майже нічого. З кількома музикантами говорив, чув про деякі події. Загальне враження? Ваш рок повинен наздоганяти: відставання років на п'ятнадцять відповідно до стану європейської музики. Але тепер, коли з'явилася можливість контактів, виходу до західних музикантів, напевно, цей процес активізується. Не маю не увазі, що Захід стимулюватиме радянський рок. Ні! Переплетіння, вpаємозбагачення нададуть відповідного прискорення і вашій рок-культурі...

— Тим більше, що такі приклади вже є! -

— Так, — приєднався до розмови другий гітарист «Пінк флойда» Тім Ренвік. — Я чув про спільний проект Бориса Гребенщикова з «Акваріуму» у США. «От що таке реклама!» — подумалося мені.

— У нас з'явився доступ до радянських музикантів. Знаю, що Брайєн Іно був тут; іще деякі, — підкинув Нік Мейсон.

— Але, на жаль, з вашою рок-музикою ми практично не знайомі, — вів далі Тім Ренвік. — Власне, я знаю тільки те, про що почув, перебуваючи тут. От купив пластинки: буду слухати. Поки що не мав можливості. Адже ми вперше в СРСР - .

— Але, здається, Дейв Гілмор та Нік Мейсон уже відвідували СРСР? -

— Точно, — обізвався Мейсон. — Нас із Дейвом запрошували нещодавно на запуск «Салюта-7» на Байконур. Хтось із радянських космонавтів навіть брав наш альбом на борт, у космос. Була урочиста програма, і от та атмосфера зустрічі, теплого прийому, що було нам влаштовано, стала неабияким стимулом. Наприкінці минулого року всерйоз зайшла мова про серію концертів в Москві: це ж чудово — відкривати для себе нові країни!

— Не менш приємно нам послухати вас. Скажіть відверто: важко грати нині, будучи легендарними? -

— Ні в якому разі — усміхнувся Нік. — Як і раніше, нам легко і радісно виступати. Коли б гра перестала тішити, ми б не виходили на сцену. Це триватиме доти, доки «Пінк флойд» йтиме вперед, не тупцюючи на місці. -

— Отже, поки що все «клас»? -

— Абсолютно! -

— Ну, а вам, Тіме, не важко працювати з такими корифеями? Як ви прийшли до відомої групи? Звідки? -

- О! Ми знайомі бозна скільки. З Уотерсом навчалися ще в школі. З Дейвом неодноразово працювали, хоч давно, в групі «Селівен бразерз інкрівер»... А взагалі я вільний музикант: свого часу співробітничав з Елтоном Джоном, Майклом Олфілдом, Еріком Клептоном.

- Давно у «Пінк Флойд»? —

- Із серпня 1987-го. —

- Ви, як «вільний» член групи, працюєте з багатьма — це зрозуміло. Разом з тим і Нік Мейсон, і Річард Райт, і Дейв Гілмор — усі мають сольні альбоми. Не стає це, в якомусь розумінні, кроком до роз'єднаності групи? -

- Ми всі індивідуальності, — чемно почав Мейсон. Кожен вільний займатися своєю справою. Ми вважаємо це навіть корисним для ансамблю, його індивідуальності. Натомість у групу кожен приносить те, чому навчився поза неї. -

- Тобто, нагромадження досвіду в різних сферах музики, мовляв, потрібно все? -

- Я вважаю, що доти, доки група цікава її членам, — все, чому ти навчишся поза нею, — практично й важливе. Наприклад, те, чому я навчився у Міка Мантлера і Карли Блей (трубач і піаністка, лідери авангардного джазу) — згодилося під час запису наших платівок. -

- У кіно ви починали в середини 60-х як музичні виконавці волі Мікеланджело Антоніоні: фільм «Забріски Пойнт». Потім були «Долина», «Більше», нарешті, власна робота, рок-опера «Стіна», котра пізніше перетворилася на фільм. Цей кінодосвід, генезис: від пісень, електронної сонористики до великих форм, як вважаєте, — закономірність?—

— Я б сказав — випадковість, — швидко відповів Нік Мейсон.

— Поштовх дав Сід Баррет (англійський поет, музикант, один з засновників "Пінк-Флойд"). Ми починали, як звичайнісінька група: бажали навіть виступити в популярній британській телепрограмі «Top of the Pops», бажали продавати свої альбоми тощо. Багато чого було... Лише з часом ми зрозуміли, що в рок-музиці існує безліч різних шляхів, якими маємо пройти. От, скажімо, кіномузика — це дуже цікава річ. Це дисципліна, хай і не така творча. Адже ти скутий метражем п'єси, характером, образною емоційністю. А взагалі як ніколи раніше, так і тепер, я зокрема не будую якихось серйозних планів на майбутнє — мовляв, що ми далі робитимемо? Просто беремося за проекти послідовно: один за одним, і все. -

— Я добре усвідомлюю, —продовжив Нік Мейсон, — важливість, в якомусь розумінні навіть безпрецедентність наших гастролей у СРСР. Сумніваюся, щоб вони були можливі ще п'ять років тому. Тоді всерйоз про такі речі не йшлося. -

— Маєте рацію. Як не банально, але сама наша зустріч, розмова — Іще один з реальних фактів перебудови...

— Тим цікавіше нам нині бути тут! - Нік Мейсон вів далі: Я в курсі, що були і перед нами деякі західні групи, але наша вистава — це, певен, грандіозне шоу! -

— Чи не здасться вам реальною можливість періодичних візитів в нашу країну? Адже радянські меломани, лише тепер починають усвідомлювати всі різновиди сучасного музичного у світовому рок-процесі?

—Нам надзвичайно приємно бути тут, доносити нашу музику людям вашої країни, — сказав на прощання гітарист Тім Ренвік — Сподіваюся, що й ви прагнутимете до цього. Бо музика, як на мене, міжнародна мова, яка приносить щастя. Звісно, особисто я був би зацікавлений в цьому.

— Ми теж! Дозвольте подякувати за зустріч: адже, погодьтеся, коли ще випаде нагода поспілкуватися з живим класиком рок-музики!

— Отакої! — гмикнув Нік Мейсон. — Якщо сорок стукнуло, то вже й у класики записують! Я, навпаки, побоююсь, аби не стати членом групи «Ностальгія», яка грає тільки старі хіти, та й то для тих, хто слухав нас за своєї молодості. -

— Тоді ось, будь ласка, маленький презент. У моїй книжечці — «круглий стіл» радянських рок-музикантів, деякі власні думки щодо цього явища, нарешті — ноти українських й інших радянських груп. Прошу! -

— О! — Нік Мейсон, здається, ошелешений. — Чудово. Дякую! Такого «Пінк флойд» точно не чекав.

- На жаль, частина вантажу, наші ілюстровані альбоми залишилися нерозпакованими в Греції, тож ось адреса: будете в Лондоні — зателефонуйте. Вони чекатимуть!-